Джозеф Конрад, шляхтич з України

Історія Джозефа Конрада зачаровує і дивує. Саме від нього, його «морських» творів англійська мариністика проклала собі шлях у світову літературу, посунувши попереднього лідера мариністики – літературу французьку. Саме Джозефа Конрада, уродженця Бердичева (так-так, нашого українського Бердичева!) називають батьком англійської мариністики, класиком англійської літератури, одним з найвеличніших англійських прозаїків. А ще про нього кажуть, що він привніс в поштиву англійську літературу незвичну для англійців чуттєвість. Цікаво, чи не тому, що його дитинство пройшло в лагідній і душевній Україні?

Хто такий Джозеф Конрад?

Насправді, це загадка. Людина, яка до двадцяти років не говорила англійською мовою, стає чи не найкращим англомовним романістом світу. Його унікальний стиль, сягання глибин людської душі у поєднанні з пригодами та авантюрами, якими густо пересипані його романи й оповідання, зробили з Конрада взірець у мистецтві. Його твори вплинули не лише на сучасників, а й на наступні покоління – такі велетні, як Ґрем Ґрін, Ернест Гемінґвей, Вільям Барроуз, Френсіс Скотт Фітцджеральд, Вільям Фолкнер, Антуан де Сент-Екзюпері, Ґабріель Ґарсія Маркес, Джон Максвелл Кутзеє та багато-багато інших надихалися романами Конрада, а режисери знімали за його творами кіно.

Досі невідомо, де народився Юзеф Теодор Конрад Коженьовський (це справжнє ім’я Джозефа Конрада), майбутній письменник зі світовою славою. Переважно пишуть про Бердичів, але в селі Тереховому (а це Бердичівський район) облаштовано музей в будинку, де Конрад ріс. Сам же письменник носив із собою світлину, підписану: «Бердичівський будинок, де народився Конрад». На світлині, проте, видно не лише будинок, а й луки, річку – типовий сільський пейзаж, а саме такий будинок, який ще й непогано зберігся, є в селі Іванківці. На місце народження, крім Бердичева, Терехового й Іванківців, претендує ще й Деребчинка, що по сусідству. 

Джозеф Конрад і Україна

Хай там як, а країною, в якій народився і виріс Джозеф Конрад, є таки Україна. Він походив з польської шляхти – і, власне, попри всі свої мандри, попри долучення до чужих культур – називав себе «шляхтичем з України». Не дивно, що Конрад ідентифікував себе не лише етнічно – з поляками, а й територіально – з Україною, адже саме тут, на благодатній українській землі, між українського селянства, впродовж майже двох століть жили предки письменника і по батьківській, і по материнській лінії. Саме тут він формувався як особистість, саме про ці місця – чи то відтворюючи їх з пам’яти, чи то описуючи свої чисті дитячі враження – Юзеф-Джозеф писав так проникливо і тепло:

«…у безмежній чорноті зимової ночі лежать великі неогороджені поля – не пласка й сувора рівнина, а доброзичлива, родюча земля низьких, округлих кряжів, вся біла тепер…».

А ось так писав Конрад про українців:

«Я відкрив невдовзі, що всі обличчя навколо дому і всі обличчя в селі: серйозні лиця з довгими вусами голів родин, пухнасті лиця молодиків, лиця малих світловолосих дітей, гарні, засмаглі, широкоброві лиця матерів, помічених біля хатніх дверей, були так само знайомі мені, наче я знав їх усіх від дитинства, і моє дитинство було позавчора».

Прочитаєш таке, і одразу стає ясно – Конрад любив ці краї, цих людей. Ні, нам не варто претендувати на славу Конрада лише тому, що він зростав в Україні. Але Україна на нього однозначно вплинула, ставши одною з констант в його буремному житті. Настільки, що жодна екзотика заморських країв не могла захлиснути його почуття до батьківщини. До української теми Конрад, хай не так і часто, але звертається у творах  «Емі Фостер», «Сестри», «Зі спогадів», «Князь римський». 

Але головним у творчості Конрада є море. Море – безмежне, живе, незбагненне. Джозеф, будучи моряком, мандрував по ньому до берегів Венесуели і Сингапуру, Австралії та Маврикію. А знайомство великого мариніста з морем відбулося в Одесі. Саме тут і зародилася довічна і, здається, таки взаємна любов.

Мовне питання

Нерідна англійська мова Конрада була, тим не менш, вишуканою і багатою. Щоправда, часом письменника підозрювали в автоперекладі – мовляв, невже можна так вільно послуговуватись чужою мовою? Та Конрад доводить, що можна. Навпаки, перекладати йому не дуже вдавалося – навіть з рідної польської: єдиний його переклад виявився таким буквальним, що не передавав ані стилю, ані суті, ані тональности оригіналу. 

Люди, які часто мають справу з іноземними мовами, можуть стикатися з цим явищем – коли знаєш мову, добре її розумієш і можеш спілкуватися, але переклад виходить невдалим, збідненим, кострубатим. Сам Конрад пояснював це тим, що мова диктує хід думки, формує і живить її у свій особливий спосіб. Не можемо не погодитися – мова справді має значення, окреслюючи вектори світосприйняття і самовираження мовця.  

Джозеф Конрад знав… насправді точно не відомо, скільки саме мов, але щонайменше три мови – практично досконало: рідна польська, французька, якою послуговувався з дитинства і говорив без акценту, англійська, з якою заслужив світову славу. А ще українська, німецька та російська. Чому ж обрав для своїх творів саме англійську? 

Конрад пояснював, що англійська мова для нього природна і зручна. Французькою він, мовляв, побоювався писати, щоб не порушити її довершену «кристалічність». Англійську ж він вважав пластичною і піддатливою. І хоч самі англійці дивувалися з розгорнутих речень і чуттєвих описів, створених їхньою мовою, а проте не забарилися наслідувати цей новий чудернацький стиль, привнесений слов’янином, що виріс у сонячній Україні.

Польською ж Джозеф Конрад нічого не написав і навіть не переклав нею жодного свого твору. Такого поняття як «польська літературна спадщина Конрада» не існує. На щастя чи на жаль – зараз ми уже не можемо цього сказати. Ні, Конрад не нехтував польську мову. Прозаїк виправдовувався тим, що надто цінує польську літературу, щоби влізти у неї зі своїми «незграбними спробами». 

Так чи інакше, поляк, який народився в Україні, вивчив англійську вже після 20 років і саме через неї збагатив не лише англійську, а й світову літературу. Тому якщо ви сумніваєтеся, чи можна вивчити мову у пристойному віці на пристойному рівні – так, можна. Доведено Джозефом Конрадом.

 

Баганецька Катерина