Частина 1

Шлях української мови в останні кілька сотень років був непростим. А проте навіть у несприятливих, м’яко кажучи, умовах українська мова примудрялася розвиватися і поширюватися у різних галузях, навіть дуже інноваційних. Наприклад, перша у світі енциклопедія кібернетики вийшла знаєте якою мовою? Українською! І містила статті про інформаційні системи, програмування, процеси оптимізації, організацію інтерфейсів – звучить дуже сучасно, чи не так? 

З 1991 року, відколи ми відродили незалежність власної держави, мова теж трансформувалася і поступово входила у ті сфери, в яких її раніше ігнорували – мовляв, за браком термінології. (Та, як ми бачимо на прикладі Енциклопедії кібернетики, мовних ресурсів в українській мові достатньо для витворення наймодерніших термінів!) 31 рік – не такий вже й довгий термін, щоб оцінювати зміни у великому живому мовному організмі, а проте певні тенденції вже зараз видно неозброєним оком. 

Далі, більше, краще

Отже, словниковий склад мови став невпинно розширюватися, бо зросла кількість сфер, де почали застосовувати саме українську. В часи Союзу російська була мовою, до прикладу, діловодства, навіть у західних областях України, а начальниками часто призначали як не росіян, то хоча б українців з регіонів, де зросійщення відбувалося непорівнянно довше – з Одеси, наприклад, чи Дніпра. 

Зараз ситуація потроху вирівнюється – в діловодстві, армії, спорті, медицині, мистецтві українська мова прокладає собі шлях крізь густі й колючі російські бур’яни. Звісно, нам ще далеко до ідеалу, бо навіть у цих перерахованих галузях українською став здебільшого лише фасад. Але й то вже добре – більше того, з початком широкомасштабної війни російська мова продовжує маргіналізуватися, а українська зайововує титул мови чесних, сміливих і незламних людей.

Так звані закони про квоти, згідно з якими українська має використовуватися на радіо, телебаченні та в кіно, також зробили свій внесок в українізацію суспільства з одного боку і розвиток української мови з іншого. Хоч вони й мали купу противників, а проте чимало фільмів та серіалів вже перекладено українською – і йдеться не лише про нові фільми, які зараз виходять на екрани, а й про старі стрічки. А це говорить про те, що українська мова живе і прагне жити – не через вимоги закону, а за покликом сердець. 

Ну що б, здавалося, слова… 

Якщо говорити саме про слова, то за роки Незалежности ми вже встигли вивчити і забути чи не тисячі слів. З’являються і зникають предмети, стають актуальними та застарівають явища, а з ними і слова, які їх позначають. З поширенням новомодних філософій та культів у вжиток пробираються слова і поняття, які до того не були чітко окресленими або ж сприймалися як щось само собою зрозуміле. Зараз же вони додають мовцеві (часто цей мовець – модний блогер чи ще якийсь інфлюенсер) особливого шарму продвинутости, професіоналізму, «занурености» в тему. 

Йдеться насамперед про моду (хайтопи, антитренд, лук), здоров’я (інтервальне голодування, палеодієта, кардіотренування), їжу (боул, фішболи, крутони). Є ще чекапи, стартапи, моулди, хейтспічі, челенджі, парадигми й наративи та інші зашквари з крінжовим вайбом, за які старше покоління шеймить молодь (бо не розуміє новітніх слів, і це дратує – але не лише, звісно, через це). 

Сам по собі процес творення молодіжного сленгу – це дуже позитивне явище, яке є ознакою живучости і потрібности мови. Прикро лише, що такі неологізми часто витворюють не засобами української мови, а беруть для споживання разом з явищем з інших культур в адаптованому, спрощеному вигляді – як суші з доставкою в коробці, разом з паличками й імбиром. Саме тому так радісно за, наприклад, зашквар або бавовнятко – які ж вони милі, смачні та рідні!

Словник війни 2022

До речі, слова, що з’явилися під час великої війни чи набули за часів повномасштабного вторгнення нових значень, – це теж цілий пласт культурної історії українців. Всупереч першому враженню, новітня воєнна лексика зовсім не виключно воєнна. Назви зброї надійно увійшли у вжиток і навіть закріпилися у власних іменах – так народилися котики Байрактарчики і алабаї Гаймерси. Проте українці були б не українцями, якби не додали суттєву порцію гумору навіть у таку непролазно-сумну тему, як війна. 

Так з’явилися (а деякі вже й забулися) слова і вирази макронити, відчорнобаїти, жест доброї волі, задвохсотити, від’ємне виринання, на концерт до кобзона та купа інших. На жаль, і потворна російська лайка теж пролізла в лексикон війни і навіть виборола собі місце серед її символів – варто лишень згадати загиджені фразою з кораблем вулиці та офіційні сторінки посадових осіб. На щастя, стан афекту минув, і «кораблі» переважно таки зникли.

Та не зникають евфемізми на позначення росіян. Орки, мордор, орда, свинособаки, аналоґовнєт або ж русня (слово, від якого, здається, тихо стогне щось всередині – агов, українці, ну для чого ж називати цих самозванців нашим коренем –РУС-? Або, як писав Олександр Олесь: «О слово рідне! Орле скутий! / Чужинцям кинуте на сміх!»). Ці терміни (окрім останнього), звісно, грають свою роль, відображаючи суть росіян у різних аспектах. Але разом з тим ми ризикуємо закамуфлювати ворога – бо, означивши, ЯКИМ він є, ми не кажемо, ХТО він є. Набагато краще було б використовувати історичні терміни з коренем -моск- (за які поштиві сайти і соцмережі можуть навіть забанити).

Зневага і гидь в бік росіян проявилися також у таких мовних явищах, як написання назви їхньої країни та імен їхніх головних ідеологів з малої (і дуже малої) букви. В синтаксисі з’явилася звичка говорити на росії – за аналогією за зневажливою формою в російській мові: на Украине – тобто на підконтрольній, узалежненій території. Мовна норма в такому випадку порушена, зате українська самоідентифікація дає таким чином свої радісні й соковиті паростки.