Мова жива. Вона народжується, розвивається і пристосовується, приглядається до інших і дарує іншим себе. Мову можна законсервувати, заборонити, витіснити. Її можна оголосити незаконною, непрестижною, або ж навпаки – дати їй всі можливі привілеї і переваги. 

В різні історичні епохи та в різних галузях мови по-різному впливали одна на одну. Візьмемо грецизми – слова грецького походження або утворені за грецьким зразком. Вони належать до інтернаціональної лексики, частіше до термінології. У церковній лексиці їх також багато: наприклад, євхаристія – похідне від грецького подяка (евхарісто грецькою – дякую, а евхарісто полідуже/вельми дякую). Є й специфічно українські запозичення з грецької, яких нема більше ніде – це поетичні лиман, левада, троянда. Воно й не дивно, зважаючи на давні культурні зв’язки України і Греції, а також зв’язки тонші, прозоріші – спорідненість світовідчування. Недаремно такий собі Йоганн-Ґотфрід Гердер, видатний німецький філософ, свого часу сказав: «Україна стане колись новою Елладою».

Але облишмо греків. Латинська мова також дала світові безліч слів і словотворчих форм: всі оці інтернаціоналізм, деокупація, референдум, дегенерат, абсурд, вакація та еволюція – то все дала нам латина. Інші мови, а в першу чергу сусідніх народів, також мали і мають свій вплив на українську мову. В нас є запозичення французькі та італійські, німецькі й голландські, арабські й польскі. За англійськими ж запозиченнями взагалі годі встигнути, бо вони з’являються на кожному кроці – крінж, хейт, аб’юз, лагати, колаби, екшн, сіквел, дедлайн тощо. Що ж, англійці відомі своїм вмінням давати окремі означення всьому, що хоч чимось відрізняється від загальнішого поняття. Все це чудово, але – що ж дала українська мова світові?

Ну, в першу чергу на думку спадають пісні. Завдяки своїй мелодійності та повноголоссю українська мова стала чудовим ґрунтом для створення близько півмільйона народних пісень – а це в декілька разів більше, ніж в інших народів! У фонотеці ЮНЕСКО міститься лише малий відсоток українських народних пісень – 15,5 тисяч. На другому місці – італійські народні пісні у кількості всього шести тисяч.

Та цей пісенний безлік, який не лише збагачує всесвітню культуру, а й є своєрідною одою людській співочості, – це ще не все. Українська мова позичила мовам навколишніх народів і чимало своїх слів. Окремий пласт запозичень – з кулінарної теми. Авжеж, адже українці люблять не лише співати, а й смачно попоїсти. Наприклад, ми запозичили в тюрків їхній патліджан – баклажан та кабак – кабачок, а натомість подарували світові вареники, борщ та галушки

Наша військова звитяга також не залишилася непоміченою. Богатир, булава, джура, отаман, гайдамак, старшина, козак поширилися в інших мовах саме з української мови. (Чекаємо, коли в мови світу проникнуть такі слова і вирази як бавовна – у його новому значенні справедливої відплати вищих сил.) Зі славних козацьких часів європейські мови запозичили від українців також слова слобода, хутір, бандура, поріг, гопак, думи та інші.

Смачний українізм черешня закріпився у мовах наших сусідів – польській, білоруській та російській. Те саме з сирником та гречкою – а гречка навіть дуже потіснила в російській мові їхню ґрєчіху. Коли ж говорити окремо про українські запозичення в російській мові, то вони настільки ж чисельні, наскільки й необліковані. 

Якщо слова бондарь, кожух, хлопец, дивчина, девчата, детвора, стерня, хлебороб, селянство, вечерницы, порожняк, пасека, добре чітко визначаються в російській мові як українізми, то інші слова, теж українського походження, не такі явні. Взяти, до прикладу, слово спозаранку: жоден росіянин не пояснить, як воно утворилося. Натомість українець бачить, що це «російське» слово складене з українських «з-поза ранку» – і тут українські не лише власне слова, а й конструкція. 

Сюди ж додамо колобка. В російській мові немає слова коло! Зате воно є в українській мові. Колокол, колодец, кольцо і колесо теж даровані російській мові нашим колом. Російське недотепа – від українського не дотепний. Далі: заполонить – від українського полон; непочатый (край) – від українського початок; мещане – від українського міщани (від місто); позавчера – від українського поза вчора; глумиться – від українського глум; переполох – від українського полохливий, сполохати. Таких слів насправді дуже багато. Настільки, що імперіалістам-росіянам вони здаються своїми. Та й нам, українцям, які щойно почали оговтуватися від лінгвоциду від «старшого брата», важко сповна усвідомити, як багато ми подарували росіянам.

А є ще слова українського походження, які закріпилися в російській мові, а в українській стали «вигнанцями». Сюди можна віднести, наприклад, гóрод (в сучасній українській мові натомість вживається місто). Город – це щось огороджене, обнесене огорожею. Звучання слова з чисто українським повноголоссям (-оро-), та й низка українських топонімів підтверджують, що слово це – наше (Вишгород, Городок, Городище, Райгородок, Славгород, Миргород). Чи варто відрікатися від питомо українських слів, які прижилися в російській мові, віддавши їх на поталу (перекреслено) у вічне користування північно-східному сусідові?

Українська мова багата. Багата на синоніми, структури, форми. Український народ витворив мову багату і своєрідну – але, на жаль, досі залишається не свідомим цієї величі й унікальности. Зв’язки і взаємовпливи української мови зі слов’янськими та неслов’янськими мовами досі не вивчено ґрунтовно. Але знаєте що? Все ще буде, все ще попереду. Ми ще тільки на порозі свого великого майбутнього. Українськомовного майбутнього.

Баганецька Катерина