Чи варто вчитися у зрілому віці? Це питання постає перед тими, хто вирішує кардинально змінити кар’єру, посилити її, здобувши нові навички чи просто, маючи необхідні ресурси, надихнути себе на щось нове. Перша думка зазвичай про перепони: фінансові, брак часу, страх бути найстаршим серед молодих студентів. JIT.Academy поспілкувалася з дорослими студентами, які поділилися з нами своїми думками про плюси та мінуси навчання у зрілому віці.

Розкажіть про вашу першу освіту (освіти).

Тарас (40 років)

Моя перша освіта була професійно-технічною, технікум був розташований у рідному місті, вступив до нього я одразу після закінчення дев’ятого класу. Для мене стало невеликим шоком, коли уроки раптом стали парами. Звичайно, це не був мій свідомий вибір, адже в ці роки я не мав достатньо чітко сформованого світогляду, не знав чим хотів займатися професійно. Цей вибір за мене зробили батьки і я досі дуже вдячний їм за це, оскільки отримав багато корисних навичок і вмінь, які згодом допомогли мені знайти кращу роботу.

Елла (47 років): Першу освіту я здобула у віці 17 – 22 років (1990 – 1995 рр.) у Волинському національному університеті імені Лесі Українки на філологічному факультету – спеціальність «російська і англійська мови». Англійську мріяла опанувати, бо у школі не було міцних знань, а російську знала і була впевнена, що складу без проблем. З 1995 до 2017 року (2 роки – декретна відпустка) працювала вчителем англійської мови: з 1995 року до 2003 року у селищі Добротвір Львівської області, де народилася, і з 2003 до 2017 року у Київській гімназії «Ерудит», куди переїхали родиною.

Юля (45 років): Це були складні 90-ті. У родині простих робітників в індустріальному місті Запоріжжя, які мріють дати дітям вищу освіту, великого вибору немає. Індустріальний інститут, спеціальність «інженер-металург». Наступна спеціальність – «економіст» у тому ж виші, також була вибором мами. Власне, і роботу в державній службі також обрала мама, яка вважала, що це стабільна робота і зарплата. Попри те, що я вчилася не на бажаній спеціальності, студентські роки були яскравими і насиченими, тому про навчання жодного разу не пошкодувала.

Орися (41 рік): Першу вищу освіту отримала відразу після школи. Тобто у віці 21 рік я вже була дипломованим інженером.

Катерина (43 роки): Класична освіта спеціаліста (зараз – магістра): Українська Академія Друкарства, спеціальність «Редагування і видавнича справа», диплом з відзнакою. Ані відзнака, ані п’ять років на стаціонарі, ані 90% того, що ми там вчили, мені не знадобилося у житті. Світ змінювався набагато швидше, ніж те, що викладалося в академії. Єдине, що сформувало базу – це робота з текстом.

Іра (36 років): Бакалавр та магістр журналістики (Львівський національний університет ім. І. Франка).

Які інші освіти (освіту й у якому віці) ви отримали?

Тарас: Після отримання професійно-технічної освіти я мав невелику перерву – 3 роки. Другу освіту здобув у 27 років, після 5 років навчання закінчив магістратуру. І третій диплом я отримав в 40 років. І вважаю, що це не останній навчальний заклад, в якому я буду вчитись.

Елла: У 2017 році (у 44 роки) вступила на філологічний факультет до НПУ імені М.П. Драгоманова на спеціальність «українська мова та література», щоб викладати українську мову іноземцям. Навчалася 2 роки заочно. Відразу ж після закінчення, подала документи у Гданський університет на спеціальність «International Business» (викладання англійською мовою) . Мені було 46 років. Тривалість навчання – 2 роки. Зараз здобуваю «Master Degree» – завершую навчання через 3 місяці.

Юля: Інші спеціальності (освіти) обрала самостійно і усвідомлено. У 31 рік – через 10 років роботи на державу, – магістр державного управління, а у 42 роки – реабілітолог, фізичний терапевт, ерготерапевт (цікавий факт, на який щойно звернула увагу – кожні 10 років мій мозок вимагав нових знань).

Орися: У 27 років – економічна освіта, спеціальність «Менеджмент», у 31 рік – гуманітарна освіта, спеціальність  «Психологія і педагогіка» і у 41 рік – технічна освіта , спеціальність «Цивільна безпека».

Катерина: У 38 років я отримала сертифікат MIT з онлайн курсу з блокчейну. Тоді я декілька років працювала в індустрії фінтех і хотіла знати більше. Це був не просто курс, який ви прослуховуєте і отримуєте сертифікат. Це були 5 місяців серйозної роботи із щотижневими завданнями, роботою в групі зі спеціалістами зі всього світу та реальними оцінками виконаних завдань. Для мене це був абсолютний вихід із зони комфорту (я навіть плакала одного разу під пресом інформації та дедлайнів), але одночасно – підтвердження моєї здатності освоювати нові для мене сфери та знаходити спільну мову з гуру індустрії.

Трохи пізніше я взяла участь у інтенсиві «New York Film Academy» зі сценарної майстерності. Кіно завжди мене приваблювало і завжди хотілося писати, але я нічого не розуміла у засадах створення сценаріїв. За два дні навчання на курсі, я написала сценарій, запросила акторів і першою серед 200 учасників представила свою 6-хвилинну п’єсу на сцені. Зрозуміла, що мене це цікавить і зараз пишу книгу, за якою можливо колись напишу сценарій фільму.

Іра: Іншої вищої освіти не отримувала, але досі активно навчаюся на курсах, лекціях та вебінарах. У 2018 році (34 роки) завершила Школу медіаменеджменту.

Чому ви вирішили продовжувати вчитися? Для самореалізації, заради нової роботи чи для підвищення кваліфікації?

Тарас: Після закінчення технікуму я знайшов роботу і певний час не думав про отримання вищої освіти в університеті. За цей період змінив декілька професій, шукаючи свою, але так її і не знайшов. 

Через декілька років я зміг влаштуватися на хорошу офісну роботу і для просування кар’єрними сходинками мені потрібна була вища освіта, яку я отримав у 27 років. Цього разу мій вибір продовжувати навчання був зумовлений бажанням кар’єрного росту і збільшенням доходу. 

І лише третю освіту я здобував свідомо, обравши цей напрямок без тиску і меркантильних мотивів, заради цікавості і бажання розвиватись в цьому напрямку.

Елла: Три в одному: і самореалізація, і нова робота, і підвищення кваліфікації.

Юля: Під час роботи в держструктурі все частіше стикалася з браком знань в юридичній сфері. Почала вибирати виш, в якому могла б отримати юридичну освіту. Мені дуже сподобалися предмети на курсах підвищення кваліфікації Національної академії державного управління при Президентові України, і я обрала цей виш, хоча це і не була юридична освіта. Крім того, обрала незнайоме мені місто – Львів, яке відкрило для мене новий світ і нових друзів.

У 41 рік захотілося відпочити кілька місяців від держслужби. Але життя зробило свої корективи – захворіла мама, яка потребувала догляду. Тому я не змогла повернутися до постійної роботи, як планувала раніше. З’явилося трохи вільного часу, а мозок просив тренувань. Все почалося зі захоплення масажами. Вивчивши і освоївши більше 5 різних технік, я зрозуміла, що знання, які дають курси масажу – поверхневі, і мені не вистачає академічних знань з анатомії, фізіології, біохімії, а не поверхневих. Обрала Інститут фізкультури і спеціальність «фізична реабілітація, терапія», розраховуючи отримати не лише знання, але й, можливо, освоїти нову корисну професію і застосувати навички масажу.

Орися: Отримати освіту психолога я хотіла ще зі школи, тому вона була потрібна не лише для отримання нової роботи, але й самореалізації. Інші – для розширення можливостей у робочій сфері.

Катерина: Найімовірніше для того, щоб довести собі, що можу бути успішною у всьому, що мене цікавить, навіть якщо це безпосередньо не пов’язано з моєю професією. Ну і, звичайно, аби розвивати мозок і постійно орієнтуватися у тому, що відбувається і які тренди впливають на бізнес.

Іра: Усі три пункти плюс цікавість до нових знань, умінь та навичок. І також дуже люблю знати більше, ніж є на поверхні (навіть якщо це не надто часто використовую у роботі).

Чи працюєте ви за якоюсь із отриманих спеціальностей?

Тарас: Так, декілька років використовував технічні знання, отримані в технікумі. Друга освіта з економічним нахилом допомогла мені у кар’єрному рості, що значно розширило мої можливості і збільшило доходи. А знання, отримані завдяки третій освіті, я теж планую використовувати в майбутніх проєктах.

Елла: Англійську викладаю, сподіваюся, що буду викладати українську іноземцям. Після отримання диплому спробую себе у новому.

Юля: Зараз я все ж повернулася в державну структуру і працюю у сфері, де маю найбільше досвіду і можу бути найбільш корисною. Але знання і навички фізичної терапії використовую практично кожен день.

Отримання освіти, аби потім обов’язково працювати за фахом – це, на мою думку, пережиток радянського часу. Навчання – це отримання нових знань і навичок.

Орися: Зараз працюю за першою і четвертою спеціальностями, які отримала. Третю – психологію, використовую як у роботі, так і у повсякденному житті.  Також диплом психолога став у пригоді, коли працювала менеджером з персоналу.

Катерина: Я вже 18 років працюю у сфері маркетингу і комунікацій, на що вплинули отримані в академії навички роботи з текстами, але моя професія дозволяє мені працювати у різних індустріях, і саме тому навчання є необхідною складовою.

Іра: Майже усі отримані нові знання використовую в роботі.

З якими перепонами ви зіткнулися на початку навчання? Чи виправдалися ваші очікування? Які ситуації виявилися неочікуваними?

Тарас: Після школи було не легко перейти з простих 45-хвилинних уроків на пари по півтори години, і звикнути, що навчання триває і після обіду. Також було достатньо важко поєднати роботу і навчання, коли вчився заочно, здобуваючи другу і третю освіту. Але щиро кажучи, це не зовсім перепони, а швидше задачі, які необхідно вирішувати у той час, як людина розвивається і пізнає нове.

Елла: Перепон не було жодних ні в Україні, ні в Польщі. Чудові висококваліфіковані викладачі, мотивовані студенти. Щоправда у Польщі були студенти зі всього світу: Кенія, Бангладеш, США, Швеція, Нігерія, Туреччина, В’єтнам, Китай. На жаль, лише перший семестр провчилися, як люди, а далі все онлайн. Хоча навчання відбувається на високому рівні, але не вистачає аудиторії і живого спілкування.

Юля: Важко було освоювати нові і складні науки не в юному віці, також було розчарування щодо якості системи вищої освіти – викладається багато непотрібних предметів.

Орися: Перша освіта спочатку важко давалася, бо це був технічний виш і було багато предметів з точних наук. Якихось неочікуваних ситуацій не було. Все, що планувала – здійснила.

Катерина: По суті, єдиною перешкодою колись були гроші, тому що якісна освіта коштує грошей. Але останнім часом освіту можна отримувати майже безкоштовно – є безліч курсів, програм, зокрема від всесвітньо відомих університетів, які можна знайти онлайн та пройти їх, не виходячи з власної квартири. 

Рада, що не пішла на МВА (Master of Business Administration), як колись мріяла, тому що робота у реальній компанії та короткі курси виявилися більш практичними інвестиціями, ніж 100 тисяч доларів та перерва у роботі на 1,5-2 роки.

Іра: Найскладніше для мене, коли матеріал або лектори не виправдовують очікувань. Тому тепер не ставлю надто високих вимог, а намагаюся максимально використовувати ту інформацію, яку отримую.

Чи стикалися ви з «ейджизмом»?

Тарас: У навчанні я не стикався з дискримінацію через свій вік, яку міг би назвати «ейджизмом».

Елла: Ні. Знайшла повно друзів. Головне бути відкритою і комунікабельною.

Юля: Ні.

Орися: Ні. Ніколи. Можливо тому, що всі освіти, окрім першої, здобувала на заочній формі навчання, тож відповідно і студенти були різного віку, і я була зовсім не найстаршою.

Катерина: В отриманні освіти – швидше ні. Щоправда, пам’ятаю, що деколи траплялися програми, участь у яких була обмежена віком.

Іра: Під час навчання – ні. Але не всі в моєму оточенні розуміли навіщо я записуюся на ту чи іншу лекцію чи хочу продовжити вивчення певного предмета. Головний аргумент – у тебе ж великий досвід ти і так все це знаєш.

Якщо ви вчитеся закордоном, порівняйте процес навчання в Україні і в іноземній країні.

Елла: І за кордоном, і в Україні освіта залишається освітою. Я не можу сказати, щоб була якась особлива різниця, але, коли ти потрапляєш в неукраїномовне середовище, адреналін значно «зашкалює».

Катерина: Вчилася за кордоном «фізично» у літній мовній школі Віденського університету. А потім – онлайн-освіта разом із людьми зі всього світу. Різниця з класичною вітчизняною освітою – кардинальна. Там більше практики, кейсів, більше спілкування та налагодження зв’язків. Відповідно, ти розумієш, що обмежень немає і ти можеш працювати і вчитися у будь якій точці світу. Закордоном дуже багато уваги приділяють тобі, як особистості та завжди приймають твою точку зору, якщо ти вмієш її висловити та обґрунтувати. Головне, звичайно, щонайменше знати англійську мову.

Чи порадили ви іншим продовжувати вчитися? Якщо так – чого варто остерігатися і про що пам’ятати.

Тарас: Так, порадив би вчитися упродовж всього життя. Я переконаний, що все в нашому світі з часом прагне до ускладнень в хорошому розумінні цього слова. Поки наші бажання і цікавість змушують нас йти вперед – ми справді живемо і розвиваємось. На мою думку, варто остерігатися чужих порад, порад людей, які «знають», як вам буде краще жити. Потрібно більше довіряти собі, власним бажанням і інтуїції.

Елла: Якщо комусь потрібна освіта з тих чи інших причин, то зупинятися і роздумувати над тим, скільки тобі років не варто. Звісно, якщо ти потрапляєш у середовище ровесників своїх дітей (як вийшло у мене), то сидіти, склавши руки, не можна, потрібно спілкуватися і дружити, бути щирою. Мені було страшно зробити цей крок, але я подумала, що в цьому немає нічого кримінального, навпаки – гідний приклад для наслідування.

Юля: Однозначно, вчитися завжди, не припиняючи! Але потрібно пам’ятати: чим ти старший, тим здатність навчатися слабшає через уповільнення всіх біохімічних процесів в організмі. Але цього не варто боятися, а просто бути готовим до того, що для освоєння нового може знадобитися трохи більше часу, ніж в юності.

Крім того, для якісного навчання потрібні ресурси – матеріальні та часові. Якщо є можливість – ретельно вибирайте навчальний заклад і кваліфікованих педагогів. Вчитися потрібно у кращих.

Навчання в зрілому віці запобігає деменції, а отже, уповільнює процеси старіння. Навчання дорівнює здоров’ю. Можливо, в постійному навчанні і ховається секрет довгого, здорового життя і молодості. Навчання – це не тільки нові знання, навички, а й знайомства з новими і цікавими людьми та їхніми світами.

Під час всесвітнього карантину подорожі можна замінити навчанням, яке також розширює межі.

Орися: Якщо є бажання і можливість  вчитися – це  ніколи не пізно зробити!

Катерина: Обов’язково! Я взагалі адепт навчання протягом усього життя. Світ дуже швидко змінюється: те, що ти знав вчора, стає неактуальним вже завтра. Щоб залишатися затребуваним у професії та бізнесі, треба вчитися все життя. Варто не забувати про критичне мислення, логіку, та не сприймати все на віру, перевіряти інформацію у декількох джерелах та розширювати своє коло спілкування, щоб знати різні погляди.

Іра: Однозначно продовжувати. Про мене, людина, яка перестає вчитися новому (особливо, якщо це інтелектуальна праця або робота, пов’язана з технологіями), може переставати працювати загалом. Головне, не розчаровуватися на першому етапі навчання: дозволити собі прослухати більше, ніж 10 хвилин вебінару, відвідати більше, ніж одну лекцію курсу. І мати сміливість змінювати сферу діяльності (та навіть курс навчання), якщо вони не приносять реального задоволення.

 

І як підсумок: Вчитися – варто, у будь-якому віці і з будь-яких причин. Головне – не зупинятися перед труднощами, вірити у себе та отримувати задоволення. Never stop learning.