Мова емоцій або як ми навчилися говорити «смайлами»

Люди почали розмовляти, аби висловити свої думки та почуття. Мови вмирали, народжувалися, змінювалися. Ми навчилися говорити знаками, руками, передавати інформацію за допомогою шифрів. А з розвитком технологій та появою Інтернету з’явився ще один спосіб спілкування – через комбінації стандартних графічних знаків, які набираються за допомогою клавіатури, та малюнки. Іншими словами – через «смайли».

Як з’явився перший смайл?

19 вересня 1982 року професор психології Університету Карнегі-Меллон Скотт Фалман подарував світу перший емотікон (англ. emotion icon — «іконка з емоцією») або ж смайл (англ. smiley — «мордочка, пичка», smile — «усмішка»), знайомий кожному.

Під час обговорення теми онлайн-гумору на форумі він набрав двокрапку з дефісом і круглою дужкою :-). Саме таким набором знаків він запропонував уточнювати, що набрана чи написана інформація – це жарт.

Однак насправді піктограму усмішки для передачі емоції радості почали використовували значно раніше.

Так, у 2017 році археологи виявили зображення смайлика на поверхні глиняного глечика для шербету, який був виготовлений приблизно в 1700-х роках до н. е. У Словаччині архівісти знайшли документ, датований 17 століттям, де юрист через аналогічну піктограму показав своє задоволення прочитаним.

1881 року американський гумористичний журнал «Puck» застосував типографічні знаки для вираження емоцій. Газета «Нью-Йорк Гералд Трибюн» у 1953 році використала їх для реклами художнього фільму «Lili».

А письменник Володимир Набоков в інтерв’ю у 1969 році заявив, що знаки пунктуації варто розширити знаками, які б передавали емоції.

Поява емодзі

Американський художник Харві Болл у грудні 1963 року першим створив графічне зображення усмішки у вигляді двох крапок і дуги в жовтому колі, яке стало надзвичайно популярним. Його своїм логотипом зробила страхова компанія, додавши пізніше слоган «Have a Happy Day!».

Японець Сігетака Куріта, член команди, яка адаптувала інтернет-контент для мобільних телефонів, у 1995 році розробив перший набір символів емодзі або емоджі (від поєднання японських слів картинка та знак) для спрощення обміну електронними повідомленнями. Простими словами, емоджі – це передача емотиконів через малюнок. Перший набір емодзі складався з 172 символів розміром 12 × 12 пікселів.

У 1997 році француз Ніколя Лауфрані почав експериментувати з анімованими смайликами. Саме він склав перший онлайн-словник емотиконів.

Смайли використовують найчастіше для спілкування у соціальних мережах: введені на екран текстові емікони автоматично заміняються на відповідні графічні зображення.

Смайли і мовнознавці

У 2015 році Оксфордський словник англійської мови назвав «emoji» словом року, давши йому таке визначення: невелике цифрове зображення або іконка, яка використовується в електронних засобах зв’язку для вираження ідеї або емоції – щастя, суму, тривоги, страху, голоду тощо.

Деякі мовознавці відносять емотікони до паралінгвістичних засобів письмової комунікації: вони не є мовними одиницями, а уточнюють та конкретизують основне повідомлення.

Слово емоджі – це також узагальнена назва мови ідеограм і смайлів. Мову цю можна назвати інтернаціональною, адже основа частина емоджі є універсальною для всього світу.

Однак є й національні смайли. В Україні це, наприклад, козак з оселедцем: ~:-) чи ~8-D. А країни Східної Азії мають власний стиль смайлів, які часто використовують в аніме та мангах: (^_^) – усмішка, (^_~) – підморгування.

До речі, слово «смайл» має в українській мові чимало відповідників. Ось лише деякі з них: гримасик, настроєвик, настрійник, настрієвказник, усміхайлик, почуттівка, чуйлик і емоційка.

Деякі мовознавці ставляться до смайлів вороже, вважаючи, що через них люди втрачають здатність чітко формулювати свої думки в словах. Інші ж заявляють, що емоджі розвивають креативність, допомагають передавати почуття, а також економлять час і місце, якщо кількість знаків у повідомленні обмежена.