Одним з найвідоміших перекладачів України є письменник та вчений Іван Франко (1856-1916 рр.), який заснував класичну школу українського перекладу.
Перекладати Франко почав під час навчання у старших класах гімназії і не залишав цю справу аж до останніх днів свого життя. Він знав 14 мов: польську, німецьку, грецьку, латинську, старослов’янську, чеську, російську, французьку, англійську, болгарську, угорську, італійську, ідиш.
Найбільше у творчому доробку письменника налічується перекладів античної літератури. Серед них: усі Гомерівські гімни, трагедія Софокла «Цар Едіп», твори римських поетів Горація і Вергілія.
Також Франко є автором перекладу з давньоруської мови героїчної поеми 12 століття «Слово о полку Ігоревім» і середньовічної німецької епічної поеми «Пісня про Нібелунгів».
Окрім того, до спадку літератора увійшли переклади: з німецької літератури – Гете, Генріха Гейне, з англійської – Вільяма Шекспіра, Джорджа Байрона, Чарльза Діккенса, з французької – Віктора Гюго, Поля Верлена, Еміля Золя, з іспанської – Мігеля де Сервантеса, Лопе де Веги, з американської – Марка Твена, з нідерландської – Мультатулі, з угорської – Калмана Міксата, з італійської – Данте Аліг’єрі, Джордано Бруно, з чеської – Карела Гавлічек-Боровського, з польської – Адама Міцкевича, з давньої української літератури – Івана Вишневського і російських авторів – Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколу Гоголя і Олександра Герцена.
Франко також перекладав арабські казки зі збірки «Тисяча і одна ніч», староіндійські казки про тварин «Панчатантра» і працював над давньоіндійським епосом «Магабгарата».
Перекладав Франко і з української – на польську та німецьку мову, зокрема твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша і Степана Руданського.
Дуже часто до перекладів (власних та чужих) Франко додав свої коментарі. Він розповідав читачам про час, у який був написаний твір, особливості його створення, значення твору для світової літератури і про те, з якими цікавинками та перепонами він стикався, перекладаючи його.
Франко започаткував методику перекладознавчого аналізу та обґрунтував «концепцію перекладу як єдності літературознавчих, лінгвістичних, лінгвостилістичних, етномовних, психологічних, психолінгвістичних та естетичних чинників».
Серед наукових робіт письменника не останнє місце має праця «Дещо про штуку перекладання». «Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кождого культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства», – писав Франко у цій праці.