Ще одна багатомовна сім’я – Соломія з України і Міхал із Польщі. Вони живуть у Бремені і виховують сина та доньку (11 і 12 років), які народилися у Німеччині. «Вдома діти говорять трьома мовами: німецькою, українською – зі мною і польською – з чоловіком. Між собою – або польською, або українською. Син частіше вживає українську, доньці простіше дається польська. Німецька мова – здебільшого для навчання і спілкування з друзями», – розповідає Соломія.
До багатомовності своїх дітей жінка поставилася серйозно і проштудіювала велику кількість тематичної літератури. Вона також обрала метод, коли кожен з батьків спілкується з дитиною одною мовою. «Мова – це абстрактна річ. Ти не можеш наказати дитині говорити українською чи польською, адже вона цього не розуміє. Була диференція – мама каже, тато каже. Наприклад: мама каже «штани», а тато – «сподні», – пояснює Соломія.
До речі, донька Соломії до дитсадка взагалі не говорила німецькою, а потрапивши у відповідне середовище вивчила мову за 5 місяців.
Зараз до навчальної програми дітей додалися ще англійська та французька мови. «У школі немає ніяких проблем. Навпаки іноземні мови даються їм дуже легко. Ймовірно через те, що мозок призвичаївся від народження жонглювати мовами», – зазначила жінка.
Діти українки Софії народилися у Бельгії. Її чоловік – француз. «Ми розмовляємо з дітьми відповідно кожен своєю мовою, але переважає французька, бо з чоловіком спілкуємось саме нею», – розповіла Софія.
Софія зазначає, що для сина (7 років) двомовність ніколи не була проблемою, розмовляти хлопчик почав на французькій у 2,5 роки, а українська йшла паралельно, як друга рідна мова.
Донька (5 років) французькою заговорила у 2 роки, і відразу дуже чітко. «З українською було складніше через відсутність мотивації, бо мама і французькою зрозуміє, а з дідусем-бабусею якось давала собі раду. Вона все розуміла, але відповідала по-французьки (це, до речі, поширене явище в двомовних сім’ях). Все змінилося, коли вона приїхала до Львова на вакації і залишилася без батьків на кілька тижнів», – додає жінка.
Багатомовність дала дітям Софії «багату уяву, розвинутий слух, спостережливість, відкритість до інших культур і мов». «Багатомовність в Бельгії дуже поширена, тому у дітей немає почуття інакшості, принаймні на цей момент», – зазначила вона.
А от у Наталі з Олександром – інша історія. Вони переїхали до Чорногорії, коли їхня донька (зараз 14 років) вже була підлітком. В арсеналі дівчинки до переїзду були українська, російська та англійська мови.
Основи сербської мови вона почала здобувати ще у Львові, а вже на місці опанувала її за півроку. Додатково тепер ще вчить й італійську. «На початку навчання проблеми, звісно, були, але переважно на психологічному рівні. Не вистачало наполегливості, однак з часом все налагодилося», – пояснила жінка.
До речі, у повсякденному житті родина переважно спілкується російською чи українською, а на сербську переходить у крамницях, кав’ярнях чи для порозуміння з місцевими жителями.
Команда JIT.Academy достеменно не знає, чи впливає багатомовне середовище на специфіку розвитку людини, але відомо точно, що багатомовність є скоріше плюсом, аніж мінусом. Окрім того, знання декількох мов з дитинства допомагає розвинути комунікативні навички і здатність сприймати світ через призму різних культур.
Дякуємо всім сім’ям, які долучилися до нашого опитування!