Люди почали розмовляти, аби висловити свої думки та почуття. Мови вмирали, народжувалися, змінювалися. Ми навчилися говорити знаками, руками, передавати інформацію за допомогою шифрів. А з розвитком технологій та появою Інтернету з’явився ще один спосіб спілкування – через комбінації стандартних графічних знаків, які набираються за допомогою клавіатури, та малюнки. Іншими словами – через «смайли».
Як з’явився перший смайл?
19 вересня 1982 року професор психології Університету Карнегі-Меллон Скотт Фалман подарував світу перший емотікон (англ. emotion icon — «іконка з емоцією») або ж смайл (англ. smiley — «мордочка, пичка», smile — «усмішка»), знайомий кожному.
Під час обговорення теми онлайн-гумору на форумі він набрав двокрапку з дефісом і круглою дужкою :-). Саме таким набором знаків він запропонував уточнювати, що набрана чи написана інформація – це жарт.
Однак насправді піктограму усмішки для передачі емоції радості почали використовували значно раніше.
Так, у 2017 році археологи виявили зображення смайлика на поверхні глиняного глечика для шербету, який був виготовлений приблизно в 1700-х роках до н. е. У Словаччині архівісти знайшли документ, датований 17 століттям, де юрист через аналогічну піктограму показав своє задоволення прочитаним.
1881 року американський гумористичний журнал «Puck» застосував типографічні знаки для вираження емоцій. Газета «Нью-Йорк Гералд Трибюн» у 1953 році використала їх для реклами художнього фільму «Lili».
А письменник Володимир Набоков в інтерв’ю у 1969 році заявив, що знаки пунктуації варто розширити знаками, які б передавали емоції.
Поява емодзі
Американський художник Харві Болл у грудні 1963 року першим створив графічне зображення усмішки у вигляді двох крапок і дуги в жовтому колі, яке стало надзвичайно популярним. Його своїм логотипом зробила страхова компанія, додавши пізніше слоган «Have a Happy Day!».
Японець Сігетака Куріта, член команди, яка адаптувала інтернет-контент для мобільних телефонів, у 1995 році розробив перший набір символів емодзі або емоджі (від поєднання японських слів картинка та знак) для спрощення обміну електронними повідомленнями. Простими словами, емоджі – це передача емотиконів через малюнок. Перший набір емодзі складався з 172 символів розміром 12 × 12 пікселів.
У 1997 році француз Ніколя Лауфрані почав експериментувати з анімованими смайликами. Саме він склав перший онлайн-словник емотиконів.
Смайли використовують найчастіше для спілкування у соціальних мережах: введені на екран текстові емікони автоматично заміняються на відповідні графічні зображення.
Смайли і мовнознавці
У 2015 році Оксфордський словник англійської мови назвав «emoji» словом року, давши йому таке визначення: невелике цифрове зображення або іконка, яка використовується в електронних засобах зв’язку для вираження ідеї або емоції – щастя, суму, тривоги, страху, голоду тощо.
Деякі мовознавці відносять емотікони до паралінгвістичних засобів письмової комунікації: вони не є мовними одиницями, а уточнюють та конкретизують основне повідомлення.
Слово емоджі – це також узагальнена назва мови ідеограм і смайлів. Мову цю можна назвати інтернаціональною, адже основа частина емоджі є універсальною для всього світу.
Однак є й національні смайли. В Україні це, наприклад, козак з оселедцем: ~:-) чи ~8-D. А країни Східної Азії мають власний стиль смайлів, які часто використовують в аніме та мангах: (^_^) – усмішка, (^_~) – підморгування.
До речі, слово «смайл» має в українській мові чимало відповідників. Ось лише деякі з них: гримасик, настроєвик, настрійник, настрієвказник, усміхайлик, почуттівка, чуйлик і емоційка.
Деякі мовознавці ставляться до смайлів вороже, вважаючи, що через них люди втрачають здатність чітко формулювати свої думки в словах. Інші ж заявляють, що емоджі розвивають креативність, допомагають передавати почуття, а також економлять час і місце, якщо кількість знаків у повідомленні обмежена.