«Що за ієрогліфи?», – обурюються зазвичай вчителі, намагаючись зрозуміти писанину їхніх учнів з поганим почерком. Чому ж ми називаємо «нерозбірливі карлючки» ієрогліфами,  коли і як вони виникли, які країни досі користуються ними? JIT.Academy розповість про це у серії статей.

Передісторія або як люди почали «писати»

Людство почало «писати» предметами. Наприклад ірокези – група корінних американських народів – передавала інформацію через священний пояс вам-пам, зроблений з різнокольорових мушлів, кожна з яких позначала певну подію у житті цього народу. Так племена могли дізнаватися свою історію. А от інки використовували «вузликове письмо» – інформація передавалася через кількість і колір вузликів на мотузці.

                            

За легендою перський цар Дарій I якось тримав послання від скіфів: чотири предмети, що зображали пташку, мишу, жабу і стріли. У результаті послання розшифрували так: «Якщо ви не відлетите в небо,  не зариєтеся в землю або не пострибаєте в болото, то будете уражені цими стрілами».

На заміну предметам прийшли зображення або ж піктограми. Наприклад, аби показати «людину», використовувалося зображення людини. При цьому піктограма завжди відображала ціле слово або поняття.

Однак через деякий час піктограми почали набувати множинних значень. На цій основі і виникли «ідеограми» – письмові знаки чи умовні малюнки, які передавали як пряме, так і переносне значення малюнка. Скажімо, зображення ока позначало і сам орган зору, і поняття «зіркість» – хороший зір. Цікаво, що ідеограмами вважаються емблеми, герби, монети, ордени, медалі і навіть знаки дорожнього руху.

Саме ідеограми й утворюють ієрогліфи (від грецьких слів «священний» та «вирізане»), які у свою чергу можуть означати звук, склад, частину або ж ціле слово.

Ідеографічне або ієрогліфічне письмо часто називають малюнковим. Класичним прикладом ієрогліфічного письма є давньоєгипетське. Сьогодні ж мовою малюнків користуються китайці, також його елементи запозичили японці та корейці.

Ієрогліфи Стародавнього Єгипту

У Єгипті ієрогліфи, кількість яких сягала майже 6 тисяч, використовували протягом 3500 років: з межі 4-3-го тисячоліття до нашої ери і до 4-5 століття.

Ієрогліфи зазвичай вирізали на камінні та дерев’яних саркофагах, а також зображували на папірусі. Зокрема, ними прикрашали гробниці  і храми. Ієрогліфами записували монументальні тексти та релігійні тексти. Тому ієрогліфічне письмо часто називали священною мовою жерців.

Ієрогліфи показували предмет або явище, а також передавали приголосні звуки. Голосних ж звуків єгипетські ієрогліфи не відображали. До речі, вони писали загостреними паличками з очерету. Рядки були горизонтальні: зліва направо і справа наліво, а також вертикальні: зверху вниз. Початок нового рядка чи дату позначали червоною фарбою.

Додамо, для щоденного вжитку у Єгипті користувалися простішими системами письма: спочатку ієратичним, а потім демотичним.

Перші спроби розшифрувати єгипетські ієрогліфи здійснили арабські історики у 9-10 столітті. Але у результаті давньоєгипетське письмо вдалося розшифрували завдяки Розетському каменю лише у 1820-х роках. Детальніше про це – у нашій наступній статті.

Китайські ієрогліфи

Коли вперше виникли ханьцзи – китайські ієрогліфи, нікому точно невідомо. Існує безліч теорій з цього приводу. Один переказ розповідає, що їх творцем чотири тисячі років тому став історіограф небесного імператора Хуанді на ім’я Цан Цзе. Кажуть, що він створив шість видів ієрогліфічних рисок, взявши за основу «обриси гір і потоків, річок і морів, сліди дракона та змії, птахів і звірів».

Найдавніші китайські ієрогліфи писали на черепахових панцирах, кістках бика і бронзових посудинах.

Традиційні китайські ієрогліфи утвердилися у 5 столітті, а їхній спрощений варіант – після реформ у  1950-х роках.

Китайські ієрогліфи позначають фізичні об’єкти, абстрактні поняття або мають фонетичне значення. Кожен ієрогліф складається з графічних елементів, яких є всього понад 200. Ось базові з них: горизонтальна і вертикальна риски, крапка, похилі ліворуч та праворуч, гак, висхідна лінія вліво, ламана лінія.

Словник китайської ієрогліфіки Кансі налічує понад 47 тисяч знаків. Водночас освічений китаєць має знати не менше 4 тисяч ієрогліфів. Цікаво, що для фонетичної передачі китайської мови створили спеціальну латиницю.

Ієрогліфи країни, де сходить сонце

Перші китайські тексти потрапили до Японії разом з буддійськими ченцями у 5 столітті. Японські ієрогліфи, запозичені у Китаю, називаються кандзі.

Однак японці вигадали і свої власні знаки – кокудзі, яких налічується кілька сотень. Деякі з «національних ієрогліфів» у результаті запозичили китайці і вони отримали китайське прочитання.

Однак, крім ієрогліфів, японці також користуються двома силабічними або ж складовими абетками (від французького слова syllabe – склад): хіраґаною й катаканою, які утворилися на основі кандзі. Тобто кожний символ абетки відображає один склад. До речі, японські слова передаються і латинкою – таку систему назвали ромадзі.

У сучасній японській мові ієрогліфами передають основи слів в іменниках, прикметниках і дієсловах. Через хіраґану пишуть флексії і закінчення дієслів та прикметників, частки і слова, що утворюються з занадто складних ієрогліфів. Катакану ж використовують для передачі запозичених слів.

Ієрогліф може використовуватися для написання одного або різних слів, тобто ієрогліфи мають одне або декілька прочитань. Спосіб прочитання обирають залежно від контексту, змісту, а деколи і від позиції ієрогліфа у реченні. Прочитання поділяються на «китайсько-японське» (онйомі) та «японське» (кунйомі кун).