Італійська мова належить до групи романських мов індоєвропейської сім’ї, що походять від середньовічної латині. До цієї групи також входять французька, іспанська, португальська та румунська мови.
Італійська – офіційна мова Італії, Ватикану, Сан-Марино та Швейцарії. Італійською також розмовляють у деяких муніципалітетах Бразилії, у колишніх італійських колоніях в Африці: Лівії, Сомалі, Еритреї, а також іммігранти у США, Канаді, Австралії та Латинській Америці.
Latino volgare
Італійська походить безпосередньо від живої розмовної латинської мови – так званої вульгарної латині (latino volgare). На ній говорили солдати, селяни і мешканці римських провінцій.
Наприклад, класичною латиною «голова» – це «caput». Однак італійською «голова» перекладається як «testa» – від слова з вульгарної латинської «testam», що у класичній латині означає «глиняний горщик».
Поет і політик Данте Аліг’єрі першим запропонував замінити латину на «lingua volgare».
Найстаріше письмове свідчення використання «вульгарної мови» можна знайти у римських катакомбах на вулиці Семи церков.
Першим ж офіційним документом, написаним італійською, cтало судове рішення під назвою «Placito Capuano», схвалене у 10 столітті в Капуї. «Placito» – це постанова суду, а «Capuano» – з Капуї. Суддя вирішував спір щодо земель, на які претендували монахи. Текст рішення було написано повністю латиною з використанням юридичних термінів, а от свідчення монахів суддя записав народною мовою.
Зараз «Placito Capuano» зберігається у бібліотеці абатства Монте-Кассіно у Франції.
Після об’єднання всіх земель Італії, італійська літературна мова стала мовою національною.
Усередині країни використовують низку інших, окрім італійської, мов, від яких і походять діалекти. Це, серед інших, сицилійська, сардинська, венеційська, ломбардська та п’ємонтська мови. Мова має стільки діалектів, що їх важко порахувати. Спрощено їх розділяють на три групи: північну з центральними ломбардським, п’ємонтським і венеційською групою діалектів, центральну – з тосканським та південну – з неаполітанським та групою сицілійських діалектів.
Italiano selvaggio
Сьогодні італійську мову, яку вчать у школах, називають «Italiano standard». А от серед італійської молоді популярний «neoitaliano» – розмовний, спрощений варіант італійської, який часто порушує встановлені правила граматики.
Однак це не межа – на заміну «neoitaliano» поступово приходить ще радикальніша форма італійської: «italiano selvaggio» – дика італійська, яку все частіше використовують учні та студенти.