Стенографія (її деколи називають «скорописом») походить від грецьких слів: στενός – вузький чи тісний і γράφειν – писати. Її вигадали для того, аби усну мову швидко і синхронно передавали на письмі через короткі знаки, букви, скорочення чи геометричні елементи (точку, пряму лінію, коло). Заміняти на певний знак можуть як ціле слово, так і окремий склад чи навіть звук. 

Кому потрібна стенографія? Політикам, журналістам, перекладачам, науковцям, літераторам, юристам та представникам багатьох інших професій. Її використовують, наприклад, під час роботи парламенту, судових засідань та для запису інформації на пресконференціях.

Цікаво, що стенографія по-своєму споріднена з криптографією, адже кожен може вигадати свою систему скоропису, яку стороннім не так просто буде і зрозуміти.

Згідно з низкою джерел, стенографією користувалися ще стародавні єгиптяни, які умовними знаками записували промови фараонів. Далі це мистецтво перейшло до греків і римлян.

Тіронові ноти або найдавніша система стенографії у світі

У першому столітті до нашої ери Марк Туллій Тірон – колишній раб Цицерона, винайшов особливий спосіб стенографії. Він отримав назву “тіронові ноти” – notae Tironianae. Цікаво, що вперше про них згадав у 1550 році французький адвокат Жака Гоорі, а до цього часу їх називали “нотами” Цицерона чи Сенеки.

Через скорочення, злиття та спрощення римських великих літер римські скорописці (notarii) записували публічні промови та протоколи засідань. Для деяких голосних звуків вживалися символічні позначення. Перший стенографічний запис такими значками зробили 5 грудня 63 року до нашої ери під час засідання Сенату. 

За часів Римської імперії ця система скоропису вивчалася у школах, нею часто користувалися письменники, а потім і християнська церква.

Система синхронного запису Тірона складалася з 5000 елементів, вона стала основою сучасних систем стенографії. Загалом римська тахіграфія (стенографія в античні та середні віки) вважається найдавнішою з відомих систем скоропису. Рукописи, написані тіроновими нотами, збереглися досі.

Від середніх віків до Нового часу

Тіроновими нотами практично перестали користуватися в 11 столітті. Відомо, що у 1174 році англійський ченець Джон Тільбюрійський намагався створити нову систему стенографії на основі латині.  У Середні віки і на початку Нового часу промови записувалися звичайним алфавітом, але зі скороченнями, які потім доповнювалися.

Перше стенографічне товариство було засноване 1726 року в Лондоні.

Існує кілька стенографічних інститутів, створених для сприяння розвитку теорії, практики та літератури стенографії. У 1839 році у Дрездені заснували «Königliches Stenographisches Institut». У 1872 році француз Еміль Дюплойє заснував «Institut sténographique des Deux-Mondes» в Парижі. 

Британський вчений-стенограф Ісаак Пітман у 1851 році відкрив «Phonetic Institute» у місті Бат (Великобританія), з відділеннями в Лондоні і Нью-Йорку. До речі, підручник стенографії Пітмана «Phonohgraphic teacher» витримав понад 100 видань. Система Пітмана була прийнята не тільки в Англії, але значною мірою і в Північній Америці, Австралії, та інших країнах.

Перший журнал, присвячений стенографії, вийшов у Англії 1842 року. Перший міжнародний стенографічний конгрес відбувся 1887 року.

В імперському Китаї клерки використовували скорописну форму китайських ієрогліфів для запису судових засідань і кримінальних зізнань. Загальна назва китайських стенографічних стилів – цаошу. «Шу» у цьому випадку означає «письмо, почерк», а «цао» перекладається як «швидкий, неакуратний, недбалий». Однак ієрогліф «цао» має ще одне значення — «трава», тож китайських скоропис ще називають «трав’яним письмом».

Всім різновидам китайського скоропису притаманні плавність, безвідривність і швидкість, а тому написане часто виглядає нерозбірливо.

У Польщі засновником стенографії був письменник і журналіст Ян Непомуцен Казимир Крупський.  1828 року. він написав перший польський підручник геометричного скоропису. Його праця базувалася, зокрема, на дослідженнях досвіду французьких та англійських стенографів. Цю систему  з часом застосували до української мови.